Вони зберегли наші душі: скромний, але неоціненний подвиг поетів-фронтовиків.

158




Під час Великої Вітчизняної війни, незважаючи на всі її жахи і тяготи, мистецтво не припиняло жити ні на хвилину. Втомлені та виснажені боями люди все ще продовжували творити – писати, малювати… надихати. І якщо поети-фронтовики черпали натхнення в згуртованою народної боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, то солдати і всі інші жителі країни виживали багато в чому завдяки їх творчості.

Вірші радянських поетів-фронтовиків багато хто пам’ятає ще зі шкільної лави. Знаменитий герой війни Василь Тьоркін, створений талановитим письменником Олександром Твардовським, зібрав в собі всі кращі якості простого радянського солдата, безжурного балагура, який в бою був одним з надійних друзів. Солдати переписували один в одного уривки поеми, вчили їх напам’ять, збирали вирізки з газет і зберігали поруч з фотографіями улюблених людей.

Они сохранили наши души: скромный, но неоценимый подвиг поэтов-фронтовиков

А такі прості на перший погляд слова Костянтина Симонова: «Чекай мене, і я повернуся…», вселяли в душі людей величезну, безмежну надію. Ці слова ми пам’ятаємо й зараз, іноді навіть здається, що вони буквально вросли в наші серця, перетворившись згодом у народне твір. Солдати, писали листи додому, часто вкладали рядки цього вірша в конверт.

Они сохранили наши души: скромный, но неоценимый подвиг поэтов-фронтовиков

Серед обдарованих юнаків, які пішли на фронт у самому початку війни, був і ярославський поет Марк Лисянський. Він взяв участь в безлічі битв, а потім став військовим кореспондентом і редактором декількох фронтових газет. На самому початку свого солдатського шляху Марк написав чудові рядки, які сьогодні нам знайомі багато в чому завдяки тому, що вони є гімном столиці:

І ворогові ніколи не добитися,
Щоб твоя голова схилилася,
Дорога моя столиця,
Золота моя Москва!

Они сохранили наши души: скромный, но неоценимый подвиг поэтов-фронтовиков

Страшно уявити на скількох долі молодих і обдарованих поетів війна поставила хрест. Когось з них ми знаємо, а хтось, як 23-річний Михайло Кульчицький, так назавжди і залишиться відомий лише малому колу людей. Юнак загинув у бою, встигнувши залишити нащадкам лише рядки своїх зворушливих віршів.

Они сохранили наши души: скромный, но неоценимый подвиг поэтов-фронтовиков

Звичайно, писали на фронті не тільки чоловіки. Однією з найбільш відомих поетес військового часу стала Юлія Друніна. Після початку Великої Вітчизняної війни, додавши собі рік, шістнадцятирічна Юлія записалася в добровільну санітарну дружину. Дівчина не раз опинялася на волосок від смерті, але пройшла всю війну, надихаючи своїми віршами однополчан, адже тоді ще зовсім юну поетесу мало хто знав.

Досі не зовсім розумію,
Як же я, і худа, і мала,
Крізь пожежі до переможного Травня
У кирзачах стопудовых дійшла.

І звідки взялося стільки сили
Навіть у найбільш слабких з нас?..
Що гадати! — Був і є у Росії
Вічної міцності вічний запас.

Они сохранили наши души: скромный, но неоценимый подвиг поэтов-фронтовиков

Наприкінці хотілося б згадати цитату великого письменника Олексія Толстого: «Здавалося б, гуркіт війни повинен заглушити голос поета, повинен огрубляти, спрощувати літературу, укладати її у вузьку щілину окопу… Радянська література в дні війни стає істинно народним мистецтвом, голосом героїчної душі народу!»

Єва.Ру почала публікувати вибіркові кращі статті і обговорення в свої групи в соцмережах. Підпишіться на нас у Facebook, Instagram, Vkontakte, Однокласники, щоб читати і завжди залишатися на зв’язку. Спасибі!