Хілларі Клінтон не просто розбила стелю. Вона піднімалася ним крок за кроком, протягом трьох десятиліть державної служби. Її шлях у американській політиці читається не як біографія, бо як креслення сучасного жіночого лідерства.
Вона почала свій шлях у Білому домі як перша леді, поки її чоловік, Білл Клінтон, займав Oval Office з 1993 по 2001 рік. То була не пасивна роль. Вона просувала реформу охорони здоров’я і взяла на себе безпрецедентне для чоловіка коло питань. Ця видимість підготувала ґрунт для того, що було далі.
2001 року вона знову увійшла до історії. Вона стала першою жінкою, обраною до Сенату США від штату Нью-Йорк. Вона обіймала цю посаду вісім років, до 2009 року. Законодавці звернули на неї увагу. Країна придивилася.
Потім був Державний департамент. З 2009 по 2013 рік, працюючи під керівництвом президента Барака Обами, вона орієнтувалася у глобальних кризах та змінах зовнішньої політики. То була робота з високими ставками. Вона займалася всім: від Арабської весни до зростання економічної могутності Китаю.
Але найбільше випробування прийшло у 2016 році. Вона стала першою жінкою, висунутою на пост президента від великої партії у США. Демократична партія обрала її. То був поворотний момент. Мільйони жінок побачили себе у цій кандидатурі. Відповідь на запитання «чому президентом досі не була жінка?» раптом знайшов дуже реального, дуже помітного кандидата.
Вона не просто балотувалася на пост. Вона перевизначила те, як виглядає влада.
Її шлях від першої леді до сенатора, потім державного секретаря та кандидата у президенти змінив дискусію. Він змусив задуматися про ґендерне питання у політиці. Вибори 2016 довели, що жінка може виграти всенародне голосування. Вони довели, що вона може досягти фінішної межі.
Решта ще пишеться. Історія запам’ятовує віхи.
