Ми тут днями з донькою «кіно» подивилися… З вікна квартири. )))
В один з вечорів на інформаційному стенді біля під’їзду з’явилося оголошення. Якщо хочете, мовляв, щоб двір ваш був чистим і затишним, відженіть машинки, керуюча компанія трактор прижене – сніг чистити бум.
О, справа-то яке хороше. А то із заметів виїжджати ну моторошно незручно. Хота-а-а… Сусідів здорово згуртовує. Всі весело машини один одного з заметів штовхають, азартно махають маленькими лопатками – єднання, коротше. Якби не битва за паркувальні місця, зовсім би рай.
Ну так ось, а тут двір почистити обіцяють. Шкода машинку з місця чіпати, займуть же, родименьке, але треба-треба. Словом, вранці всі своїх ластівок з двору вигнали. Але три неприкаяних стоять. Це вже як водиться. Два легковики і мінівен.
Коли трактор і двірники зі святковими помаранчевими лопатами у дворі з’явилися, я якраз з іспиту з водіння додому повернулася. Ага, восьмий раз завалила, але це я потім як-небудь поскаржуся. ))) скоро будемо тут ювілей відзначати. )))) так ось, трактор живенький такий, сніг у великі купи в палісадники згрібає, двірники за ним слідом лопатками махають-дочиста дорогу чистять. Дівчина-господиня однієї з не прибраних машинок прокинулася, кинулася виїжджати, а її вже заметом присипало. Але, кажу ж, сусіди у нас згуртовані – на руках винесли… І дівчину, і машинку.
Кіно. ))) і ось двір вичищений-лепота. Тільки мінівен під заметом відпочиває. Робітники розійшлися, трактор поїхав… І вийшов господар мінівена. Почухав маківку, покумекал і почав відкопувати свою машину. Так би все нічого, та сніг, під сусідню кидає, під якою чисто. Ми ж всі молодці, швиденько своїх ласочок назад пригнали. Я аж обуренням захлинулася-як так? хто дозволив так капостити? дочка старшу покликом, тичу пальцем у вікно-дивись, мовляв, екій нахал. А та тільки з душу, рушник на голові намотано, але рветься в бій. “пішли, мам, задамо йому спеку. Чого це він?”.
Зовсім вже було наважилися на праведне мозгоправство, як дивимося, господар мінівена втомився, дістав ключі і… Відкривши, сів відпочивати в той самий легковик, під який сніг кидав. Ми з анею переглянулися і пирснули:
– ось, – дивиться на мене дочка, – ще раз переконуюся, що ніколи огульно нікого судити не треба.
– точно, – погоджуюся я.
Заварюємо з нею м’ятного чаю, треба ж стрес зняти.
– люблю, – кажу, – я з тобою, дочко, спілкуватися. Доросла ти зовсім стала, легко з тобою.
– а з дівчатами складно чи що? – хрумтить вона шоколадкою.
– ну, дівчата зараз складний період переживають – пубертат, все в собі.
– зрозуміло, – регоче дочка, – я не в собі, значить.
Сміємося.
А дядечко свій мінівен так і не відкопав. До весни тепер під заметом, мабуть, відпочивати буде. Машина, не дядечко. ))))
